Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Низький Вам уклін, Ветерани-герої,
За сльози, що Вами утерті,
За те, що Ви нас закривали собою
І світ рятували від смерті.

За те, що Вам волю вдалось повернути –
Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

Радію я , пишаюсь я,                 

Що Вінниця – краса моя,

Малий куточок України –

Для багатьох людей любимий!                                          

Перлиночка Поділля, наче рай                                       

Веселий, мальовничий, милий край.  

Живеш і процвітаєш ти майже сім віків

На берегах величної і гарної ріки.

Люблю я все: алеї, парки і сади,             

І гарні школи, звісно, дитсадки.

Люблю я вулиці великі і малі,

Люблю, як раптом заспівають солов’ї,            

Старих будинків неповторний колорит,

І прапор міста, що на площі майорить,

І старовинну башню уночі,

Коли горять на ній яскравії вогні,

І арку у каштановім цвіту,

І пам’ятників велич і красу.                                           

Мости великі, наче рушники,

Що пов’язали різні берега ріки,

Трамвайчики, що весело біжать,

Вітрини, що привабливо горять.

ФОНТАН, як чудо із чудес,                                    

Що струменить дивами до небес,

Яскраву магію води дарує,

Гостей і вінничан – усіх чарує !

І квіти, квіти, всюди – квіти….

І ми – щасливі, гарні діти….

О, Вінниця – мій рідний дім!

Я народилась тут, росту я в нім.

Закохана на все життя

У тебе, Віннице моя!!!

                             Ольга Савлюк